Заза Буадзе - режисер, який відкрив українцям Олега Шульгу як кіноактора, розповідає про знайомство, співпрацю, кого можна назвати талановитим актором та навіщо акторові займатися благодійністю та працювати з учасниками війни.

 Як Ви познайомилися з Олегом? Яким було Ваше перше враження?

З Олегом ми познайомилися під час відбору акторів на участь у фільмі "Червоний". Те, що ми тоді робили з нашим кастинг-директором, Аллою Самойленко, здається, до нас в Україні ще ніхто не робив. Ми вирішили мандрувати по всій Україні та шукати нові обличчя…

Я дуже добре пам'ятаю, як вперше побачив Олега на кастингу в Дніпрі… Чесно кажучи, тоді він мені не дуже сподобався, а точніше, мені не сподобалося його ставлення до того, що ми робимо: він не вірив, що це все серйозно. Оцей кастинг - це для нього не було серйозно, а це був перший в його житті кастинг в кіно.

В кінці дня, коли ми з Аллою аналізували те, що відбулося, я їй сказав про оцього дивного чувака, який не сприймає нас всерйоз. Ми говорили про нього: я казав Аллі, що він нам не підійде, хоч він і цікавий, але  не сприймає кастинг всерйоз,  не має досвіду, не має техніки. Алла тоді сказала: "А давай ще раз його запросимо?" І от, на завершення сесії кастингів в Дніпрі Олег прийшов ще раз та був самим останнім. Вдруге він прийшов іншим, більш відкритим до нас.

Далі я довіряв своїм інстинктам, які сказали мені - це він, той самий актор. І тепер очевидно те, що я тоді не помилився.

Скільки років ви знайомі?

Скільки... чотири. Так, чотири роки. За чотири роки ми зняли з ним два фільми! Афігєть! Щось я зараз усвідомив: всього чотири роки - і два великі фільми! Це якась фантастика, я лише щойно подумав про це.

 Опишіть коротко як Ви тепер бачите результати творчої діяльності Олега.

Тепер він став для мене рідним. Зараз я його дуже добре знаю. Що я знаю та бачу? Зараз говоритиму дуже прямо, непрофесіоналу може здаватися, що це дуже грубо, але скажу правду. Насправді, я - акторський режисер. Історії, які я розповідаю, проявляються через акторів, це - мій інструментарій. Я люблю працювати з акторами, саме через них, через цікавих персонажів і розповідається моя історія в фільмі.  Для мене дуже важливо, щоб за ті дві години, які йде фільм, глядач "вліз у шкіру" головного героя та разом з ним прожив цю історію.  Тому для мене головний герой - це надважливо. Це має бути така людина, в яку я можу вкласти своє бачення, самого себе. А з іншого боку я маю бути впевненим в тому, що глядач його полюбить. Оці два моменти й є суперважливими.

То це й означає для Вас, що актора можна назвати талановитим? В якій мірі це стосується Олега? Якими Ви бачите його перспективи в акторській діяльності? В кіно?

Талановитий актор... це комплексне та складне питання. Хто талановитий? Той, кому Бог дав цей дар, талант. Але, на жаль, не кожна, навіть талановита людина, має необхідну для кіно, специфічно "кіношну" органіку… І саме тому  я так люблю працювати з Олегом - у нього є цей дар, у нього це вроджена здібність.

Я вважаю, що Олег від Бога має талант, дар, цю "кінематографічну" вроджену органіку. І я пишаюся тим, що саме я відкрив Олега та його колегу по фільму "Червоний"  Миколу Березу.

Давайте називати речі своїми іменами: можливо, на сьогодні це взагалі моє найголовніше досягнення. А далі... сподіваюся, що у них обох буде неймовірно успішний шлях в кіно: вони будуть зніматися, на них очікують цікаві головні ролі.

Коли я умру, сподіваюся, що до моєї могили прийдуть обидва ці актори та скажуть: "Дякуємо, маестро!"

 Олег розпочинає підготовку до роботи в проекті, де бійців запрошують пройти акторський шлях. Це буде проект документального театру. Що Ви думаєте про доцільність такого проекту та його роль у житті бійців та суспільства?

Я думаю, що це буде цікаво та корисно для всіх, хто братиме в цьому проекті участь.  Скажу коротко: коли ти був на війні, коли війна перевернула твоє життя, коли вона так тебе змінила, що сам себе пізнати не можеш... Повірте мені, я знаю, що це: повна втрата розуміння та відчуття себе, своєї системи координат, базису. І тут прийшла війна, все взірвала, все змінила. І от, коли такі хлопці, які загубили себе.... коли їх багато: що робити?..

Їх треба поступово витягувати, треба їм допомагати, давати хоча б якісь опори, фундамент, щоб було щось на що можна спертися. Адже вони підвішені, не знають, як себе вести. І в цій ситуації такі проекти - це важлива, благородна справа. Якщо "Творча Криївка" дає цим хлопцям та дівчатам таку можливість - через театр, живопис, та все, що завгодно... Можливість хоча б сублімувати свій біль. Назвати свій біль конкретним ім'ям.

Ті, хто пройшов війну, дуже добре знають ім'я свого болю. Їхній біль носить ім'я, це "Війна". Їхній біль має ім'я. І є ми, такі собі урбаністичні обивателі. У нас є страх, і страх цей імені не має, ми ніяк не можемо зрозуміти, чого саме ми боїмося. Якщо ми об'єднуємося, то ці бійці допоможуть нам взнати ім'я нашого страху, а бійці побачать нас - тих, кого вони захищають. Заради кого вони прийняли той біль, який має ім'я "Війна". І це те, що відбувається в таких проектах.

Ми зараз говоримо про те, про що років п'ять тому ми не могли говорити, цієї тема просто не існувало для нас. Наші слова, емоції, дії, все, що ми робимо, все зливається та рухає нас в одному напрямку - в напрямку створення нової держави, нової України, нової політичної нації. Держави, найпотужнішої та наймогутнішої - я в цьому абсолютно впевнений. Що скоро Україна диктуватиме свої правила всьому світу. Ми пишемо новий кодекс Честі людини та диктуватимемо його всій Європі, всьому світові. І те, що відбувається в таких проектах, грає в цьому процесі неймовірно важливу роль. Я дякую всім, хто долучається до цього руху і бажаю сил та натхнення.